До школи

Радості такої

Не було ніколи –

Це Оленка нині

Вперше йде до школи.

 

Стрічку заплітає

І киптар вдягає

На новім портфелі

Тепле сонце грає.

 

Усміхнулась неньці

І виходить з хати:

Ой, ідуть до школи

Звідусіль малята!
 

(С. Жупанін)

 

Моя школа

Моя школа – рідне коло

вчителів і друзів.

Я не спізнююсь ніколи

й на відмінно вчуся.

  

Я люблю усі предмети,

навіть математику.

Особливо з інтернетом

я люблю займатися.

  

Є гуртки і кабінети,

ще й розваги різні.

Як же можна не любити

свою школу рідну?
 

(Карина Мельничук)

Школярик

Це не вигадка, не казка,

що віднині я – школярик.

Ось портфелик мій, будь ласка,

а в портфелику – букварик.

 

А в портфелі – акварелі

грають барвами м’якими,

є і зошити в портфелі,

і щоденник поряд з ними.

 

Лиш оцінок ще немає

у щоденнику й журналі,

хоч сестричка вже питає,

чи приніс 12 балів.

(Вадим Скомаровський)

Грамотій
– Ти в нас грамотний такий,– Хвалить мене мама. –

Тільки хто ж  чита книжки

Догори ногами!

Книгу я кручу – дива!

Не збагну нічого –

Де у книжки голова?

Де у книжки ноги?

 

Школа

Школо наша, школо,

Приголуб нас, мила,

Пригорни усіх нас, 

Як голуб під крила.

Ти нас всіх научиш,

Як у світі жити,

Як зло обминати,

А добро чинити.

Бджілоньки на квітах,

Дітоньки - до школи,

Там збирають мудрість,

Як мед у полі бджоли.
 

(М. Підгірянка)

  

Я іду до школи
 

Так святково сонечку сьогодні. 

Всюди квіти… Квіти й сміх. 

Білі голуби на підвіконні 

Туркотять до іграшок моїх, 

Щоб вони сьогодні не скучали, 

А самі і гралися, і спали… 

Волохан, мій котик, теж святковий, 

Знає він, що я іду до школи.
 

(Н. Поклад)

Як багато знаю я

В мене є книжок багато – 

І новенькі, і старі. 

Як піду до школи з татом, 

Всі книжки віддам сестрі. 

Хай вона сама читає 

Про лисичку й журавля. 

Хай вона, мала, узнає, 

Як багато знаю я.
 

(П. Воронько)

 

Скоро я піду до школи

Скоро я піду до школи,

От зберуть врожай із поля,

Повезуть на трудодні.

Значить в школу час мені.

 

А сестричці ще не час,

Бо вона маленька в нас.

Не запишуть в перший клас.

От і журиться сестричка,

 

Що вона ще невеличка.

Я кажу їй:

– Не журись,

Сам маленьким був колись!
 

(М. Стельмах)

 

Школа

Наче вулик, наша школа. 

Вся вона гуде, як рій. 

І здається, що довкола

Розквітають квіти мрій.

 

Бігають, сміються діти, 

Та – лиш дзвоник задзвенить –

Стане тихо, ніби в квіти

Поховались бджоли вмить.
 

(Дмитро Павличко)

Вчусь рахувати

Зазива і вабить школа – 

Я ще в ній не був ніколи.

Щоб потрапить в перший клас,

Треба витратити час

На малюнки, танці, співи

І на вправи на спортивні,

Треба літери всі знать -

я вже вивчив – сім чи п`ять...

Та важніш за все готунок -

Вірний та чіткий рахунок.

От, наприклад, наша киця – 

Рудувата ОДИНИЦЯ,

І в постійнім непокої

Кошенят у неї ДВОЄ.

То вперед везе, то взад –

ТРИколесний самокат.

У стільця – ЧОТИРИ ніжки,

Стільки ж у Рябка і кішки,

П`ЯТЬ світильників на люстрі,

ШІСТЬ філіжанок в баби Усті,

СІМ жильців в квартирі нашій,

ВІСІМ ложок з`їв я каши.

ДЕВ`ЯТЬ глечиків у Тоні

З квітами на підвіконні,

Де ми з Петриком крутились...

(Підрахуйте, що лишилось.

Ой, влетить обоїм! Жах!..

ДЕСЯТЬ пальців на руках.

Рахував я і не збився,

Але як же я втомився!